Розглядаючи будову і розвиток Всесвіту від його найпростішого, первинного стану, мусимо констатувати, що нова Модель Світобудови має бути чисто механістичною. Механічні рухи, енергія та взаємодії – це і є природні і найпростіші первинні фактори виникнення і розвитку речовини та фізичних тіл. Для цих процесів достатньо первинної енергії, абсолютно пружних деформацій та простих просторових і конструкторських уявлень (механізми і види зчеплення частинок ефіру, просторові об’єкти, які створювались у до-речовинний період, тощо).

   Будь-які інші методологічні підходи, окрім розгляду «від Початку», дають необмежене поле для самих буйних фантазій: тут Вам і «Великий вибух» та «горизонт пізнання», багатовимірний простір та просторово-часовий континуум і прочая, і прочая… І, на самкінець, «частинка Бога» - так званий бозон Хіггса – ганьба сучасної науки і Нобелівського комітету.

   Якщо, вибачте, «почати від Початку», тобто від такого первісного і найпростішого стану Всесвіту, який ми тільки можемо собі уявити, то «картина» вимальовується зовсім інша, але досить однозначна і стійка до фантазій та стороннього («божественного») втручання.

   Моє власне бачення «малює» в моїй свідомості первинний стан Всесвіту як необмежений (моєю, ж, уявою) Простір, заповнений невидимою (для мене, як стороннього спостерігача) і невідчутною (для мене, ж) Першоматерією, яка ніяк себе не проявляє. Я називаю цю Першоматерію «непроявленою» і «невзаємодіючою». Оскільки, мова йде про Модель цього первинного Середовища, то вона видається мені такою: вищеозначений Простір приблизно рівномірно заповнений частинками найменш можливого розміру - монадами, дуолями, тощо, які, в свою чергу, складаються з двох різнорідних первинних елементів-половинок (умовно: «+» і «-», «ін.-інь» і «ян-янь», «тато»-«мама», тощо). Ці частинки абсолютно пружні, у поодинокому різнорідному стані мають можливість об’єднуватись в просторові конструкції кількох видів: лінійні, плоскі та об’ємні. Функція зчеплення частинок в конструкції реалізується за допомогою вусиків-зачепів з наконечниками певної форми (типу «папа-мама») та кількох ступенів зчеплення (по глибині).

   Але, головне, не по-детальне моделювання, а принципові речі. Монади Першоматерії можуть як завгодно довго перебувати у непроявленому стані, а потім спонтанно розпадатись на дві частинки проявленої Матерії, що мають значну механічну енергію. Ця енергія живить Космос, забезпечує всі процеси, які в ньому відбуваються, бо непроявлена («темна») Матерія існує у Всесвіті від Початку і до Кінця, коли нових її джерел уже не буде, а в Космосі залишаться тільки обмінні енергетичні процеси. Ні тобі «темної матерії», ні її енергії - рівноважний стан своєрідного «броунівського» руху.

   Відразу скажу, що радіоактивний розпад та його закон – це пряме відображення розпаду монад «темної матерії», «замурованої» в ядрах важких хімічних елементів та «пірамідальних» ядрах Тритію. Звідси, проміжний висновок: так звані «ядерні» і «термоядерні» реакції мають однакову природу і одне й те, ж, джерело енергії – механічну енергію розлітання частинок Першоматерії при їх спонтанному чи ініційованому розпаді на елементи-половинки, які я пропоную називати частинками Ефіру. Тобто, частинки Ефіру, в подальшому – ефіру, з’являються і поповнюють їх світовий запас не тільки при спонтанному розпаді монад «темної» матерії, де б вона не знаходилась, але й у випадках природного (наприклад - зірки) чи надприродного ініціювання (термоядерні реакції) цього процесу.

   Можливо, далі буде…

   Влад Горний, 14.08.2015 р.