Міфи українських можновладців (продовження)

Міф-n: «У нас чудова Конституція, але відсутня політична воля кожного «Гаранта» щодо забезпечення її виконання».

Відразу скажу, що, зазвичай, за правду видається напівправда, і тут вона є в частині «політичної волі». А тепер, щодо першої частини цього міфу. Наша Конституція має чимало слабких місць, наприклад: 1. вона не містить прямої двосторонньої Угоди між державою Україна та громадянином цієї держави;

Я вважаю, що разом з першим Паспортом громадянина України мають бути підписані 2 екз. такої Угоди між Президентом та Громадянином про взаємні Права і Обов’язки, а, також, громадянин має отримати персональний примірник тексту діючої Конституції. Після цього наступає відповідна юридична взаємовідповідальність між сторонами. Людина, яка відмовляється від підписання такої Угоди, отримує Посвідчення особи з правом проживання в країні, але без права обирати і обиратись, працювати в держустановах, отримувати медичне страхування та солідарну пенсію, тощо. Наявність у її кишенях Паспортів всіх країн Світу нічого не змінює у цих взаємовідносинах.

2. про народовладдя: делегування владних повноважень від громадян (виборців) до виборних осіб має здійснюватись прямо, безпосередньо, без «прокладок» (типу Роттердам+ чи Дюссельдорф+), тобто, вибори мають бути тільки персонально по округам і тільки тих осіб, які там конкретно проживають та відповідають критеріям вибору – головний критерій, це відсутність в чесній декларації ознак неправедно набутих статків;

Таким чином, у відповідній Раді буде тільки по 1 депутату від кожного виборчого округу, які не належать до жодної партії, а є слугами народу, які не створюють там коаліцій, опозицій, фракцій та іншої дурні, а працюють згідно регламенту, обов’язків та взятих на себе зобов’язань.

3. про політичні партії: політичні партії мають право на існування і одна з їх важливих функцій – це підготовка кадрового резерву для можливої перемоги на президентських виборах;

Президент має спиратись на свою партію, яка має відповідну структурну присутність на виборчих округах, але не представлена в жодному виборному органі. Повторюсь – політична партія – це організуюча і спрямовуюча сила, що забезпечує «свого» Президента кадрами, підтримкою населення, тощо, але,безпосередньо, не перебуває у владі. У владі мають бути фахівці.

4. Президент без парламентської «групи» підтримки – слабкий і немічний: всі 4 гілки влади мають бути збалансованими, відповідальними, завантаженими власними правами та обов’язками і працювати на добробут своїх громадян, міць і розвиток держави;

Як це має бути? Досить просто: Президент, як найбільш довірена особа, що обирається всіма виборцями, здійснює свої конституційні повноваження з можливістю першочергової законодавчої ініціативи, права ветування законів і дій Парламенту та Уряду, створює та курує разом з урядом виконавчу вертикаль влади, спрямовує та забезпечує проукраїнську зовнішню та внутрішню політику, законність і порядок, тощо. Уряд виконує всі господарські функції, дбаючи про розвиток економіки та комфортне життя українців, готуючи відповідні закони, рішення, підзаконні акти та проводячи відповідно професійну кадрову, монетарну, освітню, оборонну та іншу діяльність, що регулюється Законодавством України.

Самим цікавим у владних вертикалях є, звичайно, Парламент. Він не чисельний (менше 200 осіб, по числу округів всередині країни), безпартійний та безопозиційний, законотворча ініціатива обмежена потребами самого Парламенту та виборчої системи, у нього мають бути функції контролю за формуванням та використанням бюджету країни з відповідними антимонопольними та аудиторськими можливостями, постійними і тимчасовими комісіями, в тому числі – спеціальними та слідчими, які на «виході» мають взаємодіяти з антикорупційними та слідчими органами. Досить цікавим може бути механізм зняття депутатського імунітету та відкликання депутатів за ініціативою генпрокурора, Президента, президії самого Парламенту, або ж виборців на відповідному окрузі. Треба їхати до людей і вирішувати питання, насамперед,  з ними, а вже потім, за відповідною процедурою, в самому Парламенті.

5. судова гілка влади має бути незалежною від влади, але підконтрольною своїм виборцям та Вищій раді юстиції. Тут теж досить багато нюансів та деталей (в яких і криється диявол), тому, звичайно, працювати над цими та іншими питаннями потрібно багатьом розумним , адекватним і фаховим людям. Моє ж завдання в цій публікації полягає тільки в тому, щоб закликати всіх не байдужих людей вийти з туману можновладної міфології і створити дієву народну систему влади у власній державі, вільній від політичного впливу олігархів (типу останнього президента, який зумів захопити всі важелі влади та фінансові потоки, спекулюючи на багатьох наших цінностях та державотворчій наївності).

Так от, про суди: суд 1-ї інстанції, безумовно, має бути обраним з числа доброчесних громадян з вищою освітою та бездоганною репутацією, а точне дотримання норм законів має покладатись на фахових юристів - прокурорів та адвокатів. Саме вони мають професійно та неупереджено змагатись доказами, а народні судді та колегія присяжних (в окремих випадках) – визначати ступінь вини та тяжкість покарання.

В рамках цієї публікації і моєї скромної компетенції, я, поки що, зупиню виклад своїх міркувань, але їх може продовжити будь-хто – для себе, чи для всього загалу.

Дякую за увагу.

02.05.2019 р.

P.S. Все, що я додумуватиму далі, я буду викладати у власних коментах-фантазіях.

Влад Горный Фантазія 1. Я уявляю, як буде формуватись Кабінет Міністрів з поза політичних професіоналів - ВР оголошує конкурс на заміщення посад міністрів КабМіну і профільні комітети відбирають по кілька достойних кандидатур. Ці кандидати готують своє бачення вирішення проблем свого міністерства, доповідають на спец. засідання ВР і обираються на відповідну посаду. Потім, під цей склад КабМіну на аналогічному конкурсі обирають Голову і - вперед, на міни. ВР створила виконавчий орган і повністю його контролює та відповідає за його ефективність. Жодних чвар, розколів, голодування під трибуною, тощо. Лєпота!